Хунг-Гар

Історія створення стилю Хун Гар ( Хун цзя цюань), починається під час правління у Китаї маньчжурської династії Цин.

Кривава тиранія з боку маньчжурів відносно китайців, породила хвилю народних повстань проти завойовників. Центром підготовки повстанців став монастир Нам Сіу Лам ( Південний Шаолінь), що був збудований на початку правління династії Цин в окрузі Путянь, Провінції Фуцзянь, на півдні Китаю. Звичайно прийнявши у свої ряди світських учнів, які до того ж були бунтівниками, монастир не міг не привернути до себе увагу з боку влади. Імператор Йон Чжен видав указ про ліквідацію обителі. Губернатор провінції Фуцзянь, заручившись підтримкою даоських монахів під проводом священика Бак Мея (Білобрового) на чолі цинської армії напав на Нам Сіу Лам. Монастир було спалено а більшість монахів убито. Врятувалися лише декілька учнів.

П’ятеро з них втекли в центральний Китай, де приєдналися до народних військ, а кращий учень настоятеля Чі Сіна (Чжи Шаня) Хун Хейгун (Хун Цзигуан), ховаючись від переслідування з боку влади, осів у провінції Квантунг (Гуандун). Під час свого навчання у монастирі Хун Хейгун досконало освоїв стиль тигра, оскільки був він фізично сильним та розвинутим, а відповідно мав диспозицію до такого роду силових технік бою. Уже пізніше, як розповідає легенда у провінції Квантунг він одружився і об’єднавши техніку тигра з стилем білого журавля, яким володіла його дружина, створив Хунг Гар.

По іншій версії, Хун Хейгун не розробив цю техніку, а просто перейняв її основи у свого вчителя. Існує багато версій історії появи нашого стилю і в наш час важко сказати яка з них більш правдива. Та в суті для китайських єдиноборств не важливо на скільки достовірно описане походження тої чи іншої школи. Важливо те, що історія його появи, несе в собі духовний зміст, містичний момент внутрішнього єднання з духом давніх майстрів та першовчителів школи.

Технічною основою стилю Хунг Гар є три великі розділи, а саме:

Техніка цюань шу включає удари руками, удари ногами, захвати і заломи, кидки та бій на землі. А також вісім формальних комплексів (таолу) – Муй фа кюн ( квітка сливи ); Гун цзі фук фу кюн ( приручити тигра у формі ієрогліфа гун); Ву діп джун ( Долоні – метелики); Лау гар кюн ( кулак «Старої форми»); Фу хок їн кюн ( тигр та журавель); Нь їн кюн ( п’ять звірів); Сап їн кюн (п’ять звірів\ п’ять елементів); Тід тсін кюн (кулак «Залізної нитки»). Парне таолу Фу хок сьюн їн кюн ( парний комплекс тигра та журавля). Техніка тренувальних поєдинків Сань да (Сан сау), для підготовки до реального поєдинку.

Техніка ци се включає такі таолу з традиційною зброєю як Ву діп дао ( парні мечі – метелики); Ву лан багуа гунь ( шест восьми триграм Вулана) ; Муй фа дао ( шабля квітки сливи); Муй фа чінг ( спис квітки сливи) та ін. Також декілька парних комплексів наприклад Ву діп дао -Муй фа чінг ( мечі- метелики проти списа квітки сливи). Тренувальні поєдинки на традиційній зброї.

Інь гун включає техніки Тід Кіу Сао Гун ( сила «залізного моста»); Тід джун гун ( сила «залізної долоні»); Фу чжао гун (сила «тигрової лапи») та ін.

Особливу увагу потрібно звернути на три формальні комплекси стилю, які становлять його основу, серцевину. Це таолу, які повністю передають суть Хунг Гар. Це Гун цзі фук фу кюн; Фу хок їн кюн та Тід тсін кюн. Ці форми є настільки важливими, що їх називають «трьома дорогоцінностями» стилю:

На ближній дистанції заслуговує особливу увагу використання ліктів та колін, а також «мостів» - так називають у нашій школі удари передпліччями. Ця техніка дуже важлива для поєдинку і об’єднана у комплекс, який носить назву Сап йі кіу сао ( 12 рук – мостів).

На дальній дистанції як правило використовуються удари ногами, довгі змітаючі, навісні та рубаючі удари ( сау чой, пек чой та гуа чой відповідно).

Основа майстерності в Хунг Гар – міцні позиції, та сильні кулачні удари. Це потужний та ефективний стиль традиційного китайського ушу. Звичайно у такому невеликому за розміром описі не можливо повністю все розповісти, але ми надіємося, що зуміли зацікавати вас вищесказаним і пробудити бажання ближче познайомитися з знаменитим стилем ушу з Південного Китаю. Нижче приводимо імена великих майстрів (сіфу), завдяки чиєму титанічному труду стиль не пропав в круговерті століть, а існує та розвивається до сьогоднішнього дня: